Дитячі капризи і як їх позбутися

/Files/images/bat/02.jpgПричиною дитячих капризів можуть бути вікові кризи. Перша криза наступає в 2-4 роки. Це період самоствердження, усвідомлення свого «Я», коли малюк намагається все зробити сам.

Приводом для виникнення дитячого гніву може послужити все що завгодно: зайва ложка каші, насильницьке одягання чи узування, укладання спати. Краще в таких випадках згадати психологію дитини: дитина молодшого та середнього дошкільного віку має переважно нестійку увагу, провідна діяльність – ігрова. Тому, коли дитина не хоче чогось робити, треба переключити її увагу, внести ігровий сюжет.

Дитина не хоче одягатись - пограйте в «дочки-матері»; ви станете «донькою чи сином» а ваш малюк дорослим, який буде вчити вас одягатись.Якщо вередування продовжується, не намагайтеся перекричати малюка, все це може призвести до поглиблення нападу - залишайтесь холоднокровними, вийдіть в іншу кімнату, залишіть її наодинці. Дитина, побачивши, що на її вередування ніхто не реагує, перестане вередувати. Ніколи не давайте відчути дитині, що в результаті нападу вона може щось виграти – якщо вона бунтує, що їй не дозволили гуляти, не дозволяйте їй гуляти і після закінчення нападу. І навпаки, якщо перед нападом ви мали йти на прогулянку, після нападу спокійно одягайтесь і йдіть на вулицю. Коли напади дитині не дають ніяких переваг, ніяких послаблень, вони припиняються.

Іноді капризи , упертість і неслухняність для дитини – єдиний спосіб боротьби за незалежність. Наприклад, дитина погано їсть. Але як ви її годуєте? Чи не забагато зауважень: як сидиш, як тримаєш ложку, не нахиляєшся над тарілкою… Ви хочете якнайкраще, але це викликає природній протест, що виражається в небажані їсти, кривлянні за столом.

Можливі і інші причини впертості. Що відбувається, коли дитина починає вередувати? Ви відкладаєте свої справи і починаєте щось робити, щоб вона перестала вередувати. Ви нарешті займаєтесь дитиною. Чи багато ви приділяєте уваги своїй дитині? Чи не є її капризи способом привернути вашу увагу до себе? Якщо це так, вам необхідно присвятити їй кілька зайвих годин, погратися з нею , і капризи зникнуть самі собою.

Також вередування можуть бути з інших причин. Наприклад, ви довго були в гостях, дитина не виспалась, і тому наступний день ви не знаєте що робити. Тому краще організовуйте дозвілля так, щоб не порушувати режим малюка.

Ще однією з причин вередувань дітей є хвороба дитини, також сварка дорослих в присутності дитини, знервований стан батьків передається на дитину, що викликає вередування та капризи . Тому в ніякому разі не можна з’ясовувати стосунки між дорослими в присутності дитини.

Варіантом впертості можна також вважати так звану настирливість, коли дитина намагається свого будь - якими засобами: нескінченними проханнями та плачем, дратівливістю та вередуванням. Де витоки такої поведінки? Перш за все в нас самих ,у нашій поведінці. Настирливі діти найчастіше бувають у батьків , які не контролюють себе, занадто вимогливі та нетерплячі до дітей. Не можуть стримувати свої емоції, їхні вимоги негайно не виконуються, без кінця читають мораль, погрожують і карають. Такі батьки схильні планувати кожен крок дитини, обплутуючи її мережею незчисленних приписів та інструкцій. Енергійні від природи, з розвинутим почуттям власної гідності, діти не можуть довго витримувати такого блокування їхніх потреб. Їхнє нав’язування себе дорослим спочатку є намаганням домогтися визнанням своїх прав, тоді стає завченою формою поведінки, ознакою особистості. Учити звичайно треба, пояснювати та керувати , але робити це в толерантній формі, ненав’язливо. Ненав’язливе навчання ігровими засобами, відсутність постійного обсмикування з боку дорослих, відсутність нескінченних заборон і моралізування, визнання за дитиною права на виявлення емоцій, причому не лише позитивних,а й негативних( незадоволення, образи, гніву) – все це може створити умови для повноцінного психічного розвитку.

Якщо дитина опирається і не визнає очевидних речей, не застосовуйте силу, поступіться, дайте їй наполягти на своєму. Але потім покажіть , що наслідки погані. Намагайтесь поводитись так, щоб дитина відчула вашу нейтральну позицію, готовність поважати її рішення і дії, коли вони не занадто шкідливі. Дайте відчути дитині, що добиваючись чогось, вона не лише проявляє характер, а й бере відповідальність за негативний результат, і що потім батьки не будуть переробляти після неї.

ЇЗ’ясувавши причину вередування, і якщо це не хвороба дитини, не ви і ваші помилки стали причиною вередування, починайте виховний процес: переключіть увагу, залишіть дитину наодинці не звертаючи увагу на її вередування, розкажіть малюку, що ви відчуваєте, коли вас не слухають, як ви розгубленні, розкажіть, як ви їх любите, і як вам боляче бачити, що їх улюбленці погано себе ведуть(ніякому разі не кажіть що вони погані). Постарайтесь знайти контакт з дитиною, адже діти цінують не вказівки – а взаєморозуміння.

Буває так, що дитина сприймає все навпаки, говорить «ні» замість «так» сідає коли треба встати, кидає , а не піднімає іграшку. Батьки скаржаться , що дитина стала занадто вередливою, все не по ній, від всього відмовляється, забагато вимагає – в такому випадку йдеться про дитячий невроз В таких випадках радимо в сім’ї дотримуватись таких ПРАВИЛ:

  • Зменшити кількість вимог та заборон;
  • Налагодити емоційний контакт з дитиною, чуттєво відгукатися на важливі події для дитини, більше гратися з дитиною, сміятися разом;
  • Знизити вимоги до моторності. Не сварити за уповільнені дії. незграбність, неохайність;
  • Заохочувати ініціативність, хвалити за найменші успіхи;
  • Спілкуватися з дитиною, розповідаючи свої проблеми , які були в дитинстві, як вам було важко. Змоделювати ситуацію, в якій дитина могла допомогти вам своєю порадою.

Як допомогти дитині відчути себе впевненою?

Усім малюкам, від року до п’яти років, властиве відчуття всемогутності. Воно дозволяє їм адаптуватися до складного світу, до якого вони потрапили. Мовою психологів таке відчуття всесилля називається «грандіозної самостійністю». Батькам, до певної міри, звичайно, необхідно підігравати своєму чаду, підтримуючи цю ілюзію. Це допоможе дитині в майбутньому стати впевненим у собі переможцем.

Постійно підбадьорюйте

/Files/images/bat/05.png

«Ти зможеш побудувати пірамідку! Ти була найкрасивішою дівчинкою на ранку! Це твій малюнок? Який ти розумний!» — життєствердні і спонукаючі до дії репліки дитині просто необхідні, особливо коли вони звучать з батьківських уст. Така підтримка допоможе сформувати в маленької особи внутрішню самоповагу. Вона виросте активною, упевненою в собі. Сила впливу вашого слова на дитину настільки велика, що здатна підняти самооцінку, навіть використовуючи неіснуючі достоїнства. «Яка ти в мене красуня!» — твердить любляча мати пухленької дівчинці. Не дивно, що через двадцять років дівчина, чиї параметри не зовсім збігаються з модельними, не мучиться комплексами, не нищить себе дієтами, а впевнена у власній привабливості, має шалений успіх у протилежної статі. Ось що означає правильна установка, дана в дитинстві!

Коли потрібно, допомагайте

Відчуваєте, що дитина цінує себе недостатньо високо? Запропонуйте їй заняття, у якому вона зможе максимально виразити себе і, таким чином, вирости у власних очах. Для когось це спортивна гра, для іншого — спів, танці, малювання. Ці досягнення обов’язково помітять: захопляться і похвалять. Позитивні відгуки з боку теж «записуються» на підкірку і на свідомому чи підсвідомому рівні працюють на повагу.

Частіше хваліть

Привід для цього можна знайти завжди! Нехай поставлена задача розв’язана неправильно, порадійте тому, як акуратно дитина підписала свій листочок. Відзначивши помилки, відразу зробіть акцент на успіхах малюка. Звертайте увагу дитини на всі її досягнення. Період «грандіозної самості» минає до шести-семи років і може змінитися фазою сумнівів і страхів. Дитина намагається, кажучи дорослою мовою, бути компетентною та ефективною на своєму рівні. Але це виходить не завжди. У такі моменти дитину просто необхідно підтримати, інакше вона ризикує вирости «лузером».

Як можна рідше дратуйтеся через своє чадо

Так, діти можуть (і ще й як!) діяти на нерви. Але ваша досада і невдоволення формують у дитини програшну життєву стратегію і значно знижують рівень її поваги. Найчастіше стримуйтеся: наберіть побільше повітря, затримайте дихання і порахуйте до десяти — метод банальний, але дієвий. Однак врахуйте, що і в похвалах треба знати міру. У малюка, якого виховують в атмосфері гіперопіки і безперервного звеличення його достоїнств, атрофується готовність до труднощів, а натомість формується завищена самооцінка і надмірні претензії до суспільства. Життєвий принцип «Я кращий (краща), мені всі повинні!» не веде до успіху.

Менше критикуйте

Дитячі комплекси — один з головних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини. Під вашим зайво прискіпливим поглядом вони можуть перерости в самобичування. Дитина, яка постійно потерпає від критики, або назавжди втратить самоповагу і віру в себе, або все життя доводитиме вам свою спроможність. Перший варіант може спричинити безініціативність і відсутність цілеспрямованості в майбутньому. Другий варіант поганий тим, що воля і рішучість у досягненні поставлених цілей не підкріплюються почуттям задоволення. І які б не були успіхи, здається, що цього мало, потрібно отримати результат вагоміший. «Перемогти в національному конкурсі пісні — це нісенітниця. Цінується тільки міжнародний успіх!», «Скинути п’ять кілограмів — це мало, потрібно ще десяток, щоб нормально виглядати», «Я директор фірми, ну то й що? До списку журналу Forbes мені не потрапити...» Це називається гіперкомпенсація і веде до фізичного і психічного виснаження. Ось чому важливо ще в дитинстві збалансувати самооцінку людини так, щоб її бажання досягти успіху не атрофувалися разом з «розстріляною» вашими необережними словами повагою і не перетворилося на справжню одержимість.

Ніколи не допускайте неповаги до себе

Будьте для своєї дитини взірцем високої самооцінки. Адже приклади батьків дуже заразливі. Якщо ви дозволяєте собі сваритися при дитині, виявляти неповагу до чоловіка, свекрухи, рідних і випадкових людей (і навпаки, якщо все це вони виявляють по відношенню до вас), то вашому малюкові буде складно засвоїти уроки самоповаги, що б ви йому не говорили. Тому забороніть собі і близьким підвищувати голос при дітях, вимагайте вибачень за грубість, не допускайте, щоб вашу думку ігнорували. Тоді дитині буде легше діяти за аналогією з вами й усвідомити суть такого поняття, як самоповага.

Кiлькiсть переглядiв: 147

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.